Популярне

Collegium Musicum: культура зміцнить державу краще, ніж зброя

Друга частина бесіди з засновниками Collegium Musicum дириґентом Іваном Остаповичем і літературознавцем Тарасом Демком про культурні орієнтири, мистецтво і патріотизм. Початок розмови на кухні штаб-квартири — тут.

Економісти кажуть, що у скрутні часи першими скорочуються витрати на культуру: походи в кіно, на концерти, придбання книг. Водночас, на початку 90-х активно знімалося українське кіно, проводилися музичні фестивалі. Чи бачите ви зараз можливості для розвитку?

Іван: А що ще робити? Коли настає криза, з’являється час для внутрішнього обдумування. В часи кризи викникає бум ідей. 

Тарас: Ми постійно в стані кризи. Раніше людина мала на що чи на кого опертися — на Бога, на себе, на здоровий глузд. Зараз багато пригнічення, депресивних настроїв. Криза  завжди поглиблюється, і було б навіть дивно почути, що кризи немає.

Як це вплине на культуру багато в чому залежить від потреб людей. Є люди, що хочуть добре їсти,  а є такі, що відчувають потребу в мистецтві. І коли кошти скоротяться, більшість вибере їсти. А є такі, що виберуть музику, театр, кіно, але їх менше. 

До слова, подейкують, що в кризу купують більше солодощів, хоч вони й дорожчають.

Іван: Все-таки, ми некомерційна організація, тому криза нас сильно не позначиться. В нас нічого забирати.

Тарас: Коли навколо стільки трагічного - людям не до розваг. Але наші концерти не розважальні. Це або духовна або дуже світла і чиста світська музика. Зрештою, навіть  у блокадному Ленінграді працювали театри, філармонія. У нас до стану блокадного Ленінграду ще дуже і дуже далеко, але часто піддаємося депресивним впливам. Треба розуміти, що пригнічення часто заважає шукати вихід із ситуації, що склалася.

Якщо я працюю над поезією, то пишу, тому що мені треба писати. Так само музикант гратиме, бо те, що він робить — це те, чим він є. Інженер, лікар  не припиняє роботу. У нас теж робота, ремесло.

Іван: Склалася думка, що митець творить в вільний від роботи час. Так не повинно бути. З іншого боку, деяку культуру язик не повертається назвати “культурою”. Колективи заробляють не на якості своїх творів, а на продажі часу чи престижу. 

У мистецтві ж навіть занепад може бути прекрасним. Декаданс fin de siecle чи твори двадцятого століття, насичені  трагізмом. Але мистецтво діє за певними законами, не тими, які відкидає попкультура. 

Чи не формується таке ставлення до культури і через підручники, систему освіти в цілому?

Іван: Звичайно, повинно бути виховання. В цьому плані є багато прогалин, часто значення культури недооціюється.

Тарас: Так, але культура є всюди навколо нас, починаючи від архітектури, міфології, музики. Культура — це столітні традиції. Інше питання, чому телеканал “Культура” глядач може побачити тільки о третій ночі. Це більше нагадує знущання. 

Що ж до школи, то бачу частину проблеми в тому, що роль особистості в вихованні зведена до мінімуму, а мистецтво творять особистості, як не як. Кожен твір має автора, кожне виконання теж має автора. Важлива харизма Вчителя.

Іван: Хтось казав, що ми непасіонарна нація. Може зараз це більше проявляється, але як би не було погано, ти можеш щось зробити сам. Це додає сил і надії.

Тарасе, розкажи, як виник твій інтерес до класичної музики. Як почати слухати класику без музичної освіти?

Тарас: Мене завжди цікавила музика, але потім я зрозумів, що в багатьох композиціях (ті стилі, які я слухав у дитинстві — гард-рок, симфо-метал, альт-рок) мене приваблюють саме вкраплення класичних елементів — сопрани, алюзії на відомих композиторів Моцарта, Баха, Деліба, тощо. Почав шукати - це все було спочатку дуже несистемно, подібно до платонівських в’язнів печери, що реконструюють світ за тінями на стіні. Складалася моя музична картина світу, і я почав виховувати в собі слухача. Вже будучи студентом, формував уявлення про контексти, музику, літературу, малярство різних епох. В якийсь момент я почав “притягати” до себе людей з такими ж інтересами, познайомився з Іваном Остаповичем, Настею Бойко, Петром Тітяєвим, Орестом Смовжем, Альоною Декушою, іншими музикантами. Потім ми створили спільноту Collegium Musicum.

Іван: Якщо не будеш хотіти, нічого не вийде. Це єдиний здоровий стан розуму і душі. Пошук — це природній стан людини в суспільстві. Треба просто хотіти шукати і слухати. Але люди часто пасивні.

Тарас: Зрештою, так, як каже Іван, ми опановуємо кожну технологію. Так ми вивчаємо мову. Ми вчимо її все життя. Ми не повинні говорити суржиком, хоча чомусь говоримо. Є цінність мови, цінність мистецтва, і музики, як виду мистецтва. І мови як мистецтва.

Це велика відповідальність — сприймати і розуміти, що ти сприймаєш. І ще більша — щось створювати.

Що може зробити людина культури зараз? Що робить держава в цій сфері?

Тарас: У суспільстві забагато пафосу. Особливо зараз. Складається враження, що є всього дві категорії - геніально-низько. Усе суб’єктивно. Не можна казати, що якийсь твір є дуже важливий чи дуже великий. Я намагаюсь такого не писати, не говорити. Не треба постійно повторювати, що Бах геніальний. Треба так виконати, щоб слухач сам подумав “це геніально!”.

Іван: Хотілося б менше регулювання. Гроші на бюрократичні апарати не виправдовують доцільності їх існування. Як на мене, то краще б вони йшли на опалення якогось концертного залу.

Тарас: Дуже не хотілося б примусу в культурі. Це надто по-радянському. Чому російське телебачення таке ефективне? Воно заповнює ефір своїми повідомленнями, попсою, серіалами на кшталт “Бригади”. І це культура аудиторії тих телеканалів. Це для них те, що для нас Моцарт і Бах. Якби у нас телебачення поширювало хороші ідеї з покриттям на цілу країну, можливо нинішньої сумної ситуації не склалося б.  Прищеплена з дитинства любов до мистецтва єднає. Доцільніше підтримувати культуру, яка зміцнить державу краще, ніж зброя.

Іван: Перший Національний [канал з найбільшим ефірним покриттям] зараз не має такого авторитету, який міг би мати. Та це й не дивно, враховуючи наповнення ефіру протягом останніх 15 років. Але зараз впроваджуються нові програми. Думаю, з часом він стане впливовішим.

Поговорили про українську освіту, українське телебачення... а чи планує Collegium Musicum звертатись до творчості укрїнських композиторів? 

Тарас: Так, ми це і робимо, зрештою. Наприклад, третина музичних творів, що виконувалися протягом “Зимових Вечорів” камерної музики, написана українцями, більшість — нашими ровесниками. Також ми організовували лекції про українське бароко, партесні концерти. До Львова приїжджав київський музикознавець Богдан Дем’яненко, який досліджує цю тему.  Він робить унікальні відкриття нашої власної історії — переписує, часто від руки, стародавні архівні ноти, програє через спеціальні програми — більшість із тієї музики ніхто ще не ніколи не чув. Вона не виконувалась століттями, майже втрачена, проте, це дуже мелодійна, рівноцінна найкращим європейським зразкам музика. 

Іван: Також ми виконували традиційні народні пісні в оброці Лятошинського під час камерних вечорів. Ми не уникаємо українського мистецтва, але проти того, щоб грати щось тільки тому, що воно українське.

Тарас: Є чудові українські поети, яких ми мало знаємо. Модерністи, аванґардисти, на мій смак, цілком заслуговують, того аби їх знали більше українців. Тому на концертах ми стараємося відкривати, наприклад, творчість В. Свідзінського чи Б.-І. Антонича тощо.

Водночас, є твори “совкові” за духом, сприймати які, проте, вважається патріотизмом. Треба простіше дивитись на речі, без пафосу. Він не дає думати вільно, а мистецтво вимагає волі. Найкращі поети чи письменники дозволяли собі відхід від правил, але для них це норма, не надумана, а природна. Поет розуміє мову як відкриту систему, вільний код. Ліпить, як з пластиліну, а не з готового конструктора.

Іван: Виконання музичних творів стає більш автентичним. Дехто грає так, як грали 50 - 100 років тому, бо літні професори пояснюють, що грати треба саме так. Але в світі зараз грають не як сто років тому, а як 300-400. Повертається музика XIV-XV століть, призабута у XVII-XIX. Зараз ми маємо набагато більше інформації про XV століття, ніж мали 50-70 років тому. З падінням “залізної завіси” линув інформаційний потік, але що з ним робити ще не всі зрозуміли.

Що могли б сказати своїм слухачам, крім того, що говорите на концертах?

Collegium Musicum виник, бо має своє бачення, свою програму. Він притягує, доносить, змінює, ділиться. Ми хочемо змінити, робити по-своєму, творити альтернативу.

Ми провели більше сотні подій за 3 роки. Це все було зроблено на ентузіамі та внутрішній мотивації. Як перекладач, потребую доносити свою працю. Перекладаю переважно маловідомі в нас твори. Звичайно, поезію не можна сприймати в перекладі [Усміхається]. Але я перекладаю, бо хочу, щоб український читач знав Блейка та Еліота. Хтось уже міг почути про “Безплідну землю” [поему Т. С. Еліота] і пов’язати це зі Львовом, як не як, а це один із найзначніших літературних документів XX століття. Так само з музикою. Шукаєте Людкевича — знаходите наші “раритети”. Ми це зробили і воно трошки більше актуалізується. Завдяки сучасним технологіям ці записи доступні широкому загалу. 

У нашому оркестрі грають музиканти з різних регіонів України, але це люди спільних поглядів, що поділяють наші культурні цінності. Звідки б вони не були, такі люди не дадуть себе зазомбувати. Так, нинішня ситуація на Сході склалась із вини частини його мешканців, але там є багато освічених молодих людей, молодих духом.

Це треба висловити, бо більшість мовчить. Маніфестуючи реальність, ми її творимо. Не завадить зайвий раз сказати про щось вартісне, навіть якщо вважається, що і так всі про це знають. 

Ліна Сват
Всі статті автора

Інтерв’ю

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.


Вибір редакції

Бер
27
У чому різниця між просеко та шампанським

Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.

Бер
18
Наукова установа в Тернополі проводить збір книг для Херсону

З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.

Лют
19
Які перспективи освіти в Україні в майбутньому?

Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією